HOT Fitness - шаблон joomla Joomla

Свічка гіф1Народився 16 лютого 1982 року у грузинському місті Кутаїсі.

Загинув 18 грудня 2014 року, потрапивши у засідку організовану російсько-терористичними військами біля села Старий Айдар у районі українського міста Щастя Луганської області. Разом з Алєко загинув молодший сержант Збройних Сил України Сергій Оврашко.


У себе на Батьківщині Алєко був старшим лейтенантом поліції та капітаном запасу Збройних Сил Грузії. у обороні незалежності України приймав участь у складі Грузинського Національного Легіону. Був військовим інструктором та снайпером розвідувальної роти.

Похований Алєко у рідному місті Кутаїсі. Без батька лишилися 12-річний син та 3-річна донечка.

30 січня 2015 року був нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність та любов до України» (посмертно).

Коротка біографія записана зі слів дружини Алєко, Христини Григолашвілі:

Алєко Григолашвілі народився 16 лютого 1982 року у Кутаїсі. У 6-рячному віці, після того, як померла його мама Ніно, Алєко всиновив дідусь (батько матері), який виростив та виховав його.
Під час війни у Абхазії (1992 – 1993 рр.) Алєко втік з дому на фронт, щоб захищати власний народ. Його взяли до себе бійці одного з підрозділів грузинської армії, де він протягом тривалого часу був свідком цих трагічних подій.

У 2002 році Алєко закінчив (з відзнакою) юридичний факультет Державного університету ім. Акакія Церетелі, протягом року стажувався у Генеральній прокуратурі Грузії. Пізніше протягом трьох років займався приватним бізнесом – керував власним інтернет-кафе «ge.com». Алєко з дитинства займався спортом – був чемпіоном Тбілісі зі змішаних єдиноборств, пізніше був тренером.

У 2006 році був призваний на строкову службу до Збройних Сил Грузії, пізніше лишився служити за контрактом й отримавши військове офіцерське звання – служив зв’язківцем, інструктором розвідувальних підрозділів. З 22 липня 2007 року по 9 січня 2008 року брав участь у миротворчій операції в Іраку, був нагороджений Медаллю «Армійських Досягнень» Армії США (Наказ Командування Мультинаціонального Корпусу в Іраку № РО 048-041 від 17 лютого 2008 року) та іншими нагородами.

У серпні 2008 року брав участь у бойових діях з захисту Батьківщини від російського вторгнення, був поранений у ногу, але на залишив свого підрозділу. Через наслідки порання у 2009 році у званні капітана був змушений звільнитися зі Збройних Сил за станом здоров’я. працював ІТ-менеджером у державній компанії «United Water Supply Company» в містах Кутаїсі та Горі.

З 2011 року служив у одному з підрозділів фінансової поліції. У званні старшого лейтенанта поліції 15 жовтня 2014 року прийняв рішення звільнитися за власним бажанням для того щоб поїхати в Україну та допомогти її народу у боротьбі з російськими окупантами. Він вважав, що це його війна тому, що українці допомагали грузинам під час війни у Абхазії.

У ці дні він писав у соціальній мережі: «Нікого не засуджую, але якщо чесно я краще підірву себе, ніж потраплю у полон. Краще [забрати] за собою 5 або 10, ніж полон… Вмирати у бою за Свободу та за Правду не страшно. Я та багато інших офіцерів завжди боялися померти у ліжку від старості. Це воля Господа – хто, де і коли. Головне – жити правильно …».

18 жовтня Алєко полетів в Україну, де став одним з найперших бійців Грузинського Національного Легіону, саме він придумав для цього формування нарукавний знак – він прислав у мені ескіз, щоб я замовила такі нашивки, й за тиждень до його загибелі отримав від мене посилку. Він загинув з цим знаком на плечі, зараз цей символ носить багато добровольців в Україні. Його позивний був «Чужий» (за назвою персонажу відомого фантастичного фільму). Після того як Алєко став героєм декількох телевізійних сюжетів, друзі написала йому, мовляв «ти став зіркою», на що він відповів: «Моя зірка – Грузія і я все зроблю, щоб вона завжди сяяла».

Під час оборони української незалежності від російської агресії був інструктором розвідувальної роти та снайпером. Був убитий біля українського міста Щастя. «Моє щастя вбили під українським Щастям» - з жалем говорить Христина.

Влада не дозволила поховати Алєко на почесному місті, відведеному для воїнів-героїв. Але люди у Грузії вважають інакше та дуже поважають його – наприклад, у Тбілісі на стінах будинків багато графіті з портретом Алєко та надписом «Слава героям!».

Ми були хорошими друзями, а не лише чоловіком та дружиною … Наша донька Ніно досі чекає його, кожного дня плаче, що не чує його голосу по телефону – Алєко кожного дня телефонував їй перед сном … Зараз я інколи питаю себе – що б я зробила, якщо б у мене була б можливість повернути час назад? І кожного разу відповідаю: я б вчинила так само, я не заважала б Алєко йти та боротися за Свободу. Це дуже нелегкий вибір, але це правда …


 

Про творців та адміністраторів сайту

Даний сайт створений за підтримки та допомоги українських і грузинських прибічників Грузинського Національного Легіону, з метою інформування громадськості про діяльність Грузинського Національного Легіону під час російської агресії в Україні, а також з метою розвитку та укріплення грузинсько-українських відносин.

Адміністрування, наповнення та обслуговування ресурсу на волонтерських засадах здійснюється українськими фахівцями ІТ-сфери та журналістики.
Вся інформація розміщена на ресурсі має офіційний характер, є офіційним першоджерелом і надається особисто командуванням Грузинського Національного Легіону.

А простіше кажучи, ми на волонтерських засадах (тобто безкоштовно) розповідаємо про Грузинський Національний Легіон. Поки хлопці на фронті захищають нашу рідну Україну, ми розповідаємо громадськості про їх героїчні фронтові будні